Міланці багато відпочивають. Навіть в будній день можна побачити багато людей у кав’ярнях та парках.
Парки тут гарні, доглянуті, з озерцями, на яких живуть дикі качки. Міланці там проводять багато часу, збираючись компаніями. Тут вони бігають (бігунів не менше ніж у Тель-Авіві), просто сидять на траві, молодь грає з м’ячем, або курить траву, вугулюють собак, просто прогулюються туди-сюди
Що мене тут здивувало, захопило:
Мало хто ходить з планшетом чи втикають у смартфон. Люди спілкуюються. Гаджети використовують хіба що для музики.
Курять траву в людних місцях. Я не знаю, чи дозволено це.
Шарфи в моді. Якщо в Британії культ сорочок, то в Італії культ шарфів. Вони їх одягають навіть просто на футболку. І взагалі, більшість людей досить стильно одягнуті. Я б сказав, що це культ одягу. Не жалкують гроші на дорогі окуляри, шарф чи куртку.
Найпопулярніша марка авто — SMART. Тут нема такої як у нас пристрасті до великих машин. Їм важко знайти місце для паркування, якого тут замало, важко розминутися на вузеньких вулицях.
Чудова архітектура будинків. Навіть новобудови такі ж вишукані, як і будинки, яким 100–200 років.
Футболістів уирощують змалку. М’яч — невід’ємний атрибут будь-якої компанії. Типовий міланський п’ятирічний хлопчик вже в шарфі і з м’ячем, яким бігає навколо балакучих батьків, які розсілися на газоні.
Деякі піцерії переповнені, а в деяких зовсім порожньо, хоч вони розташовані поруч. В піцеріях, які подобаються місцевим, заажди галасно. Італійці вечеряють великими компаніями по 6–8 чоловік, приходять сім’ями різних поколінь. Кожен замовляє піццу й пиво. Вино бачив рідко, щоб хтось замовляв. За столом італійці постійно говорять, рідко хто втикає у планшет чи смартфон. Всі активно жестикулюють. Навіть дивно, як вони не скидають те пиво зі свого чи сусіднього столу.
В Мілан хочеться повернутися, але не подивитися щось ще, а пожити. Тут приємно. Це — місто для своїх, Мілан для міланців в першу чергу. Туристів багато, але вони не так помітні серед місцевих. Це не Прага, де більшість відпочиваючих — туристи. І всі в тобі бачать туриста, навіть намагаються звертатися російською, вгадуючи, що «десь звідти». А тут тебе не сприймають за туриста одразу. Спочатку звертаються італійською, а потім, на твоє «hello» відповідають англійською, або все одно продовжують белькотіти по-своєму.
